Ні, і не треба. Хмарний сервіс мусить зберігати пароль і користуватися ним, коли тебе немає поруч; програма на твоєму власному комп’ютері може керувати браузером, у якому вхід уже виконано.
Mind My Money — це другий варіант. Він працює на твоєму комп’ютері, і пароль йому ніколи не повідомляють.
Усе, що показує, куди йдуть твої гроші, мусить мати доступ до операцій, а вони зберігаються в банку. Віддати логін чи постійне підключення до банку — один зі способів це влаштувати, і так працює більшість застосунків для грошей, бо вони працюють на чужих серверах, і доступ теж мусить бути там.
Більшість застосунків для грошей працюють як вебсервіси. Щоб такий сервіс міг читати твої операції, йому потрібен постійний доступ до банку: підключення через агрегатора або твій логін, що зберігається на їхньому боці, щоб їхні сервери могли ним користуватися, поки ти спиш.
Це не критика того, як будь-який із них побудовано, бо цього вимагає сама схема. Якщо робота відбувається на їхніх машинах, доступ теж мусить бути на їхніх машинах. Але це означає, що відповідь на запитання «хто може дістатися до моїх рахунків» включає компанію, її працівників, її субобробників і все, що з нею станеться згодом.
Він працює на твоєму комп’ютері й керує там справжнім браузером — власним вікном Chrome в окремому профілі саме для цього, не тим, де ти зазвичай переглядаєш сайти. Ти входиш у свій банк у цьому вікні власноруч, і ця сесія лишається на твоєму комп’ютері. Зобов’язання — тими словами, якими їх сформульовано на сторінці як це працює:
На нашому сервері немає твого акаунта, де зберігалося б щось із цього, бо сервера немає. У цьому й полягає структурна частина: ми не змогли б прочитати твою банківську сесію, навіть якби захотіли, бо вона ніколи не залишає комп’ютера, на якому її створено.
Хтось має міркувати про операції, і цей крок іде до моделі. Знову тими словами, що й на сторінці як це працює: «Крок агента, який міркує про твої витрати, таки йде до моделі. Яка це модель і за чиєю угодою — вирішуєш ти». Сьогодні це твоя власна підписка за твоїм власним договором із постачальником — те, що в тебе вже є, якщо ти нею користуєшся.
Тож «усе лишається на твоєму комп’ютері» було б неправильно з нашого боку сказати, і ми цього не кажемо. Твої операції зберігаються на твоєму комп’ютері, а логіни ніколи його не залишають; крок міркування — це мережевий запит, як і будь-яке інше використання асистента.
Про це варто сказати прямо, бо галузь уже через це проходила. Xero колись входив у портали постачальників і завантажував документи від імені своїх клієнтів, а 2022 року відмовився від цього, сказавши, що ці підключення застаріли й їх «часто блокують банки та онлайн-постачальники». Банки блокують автоматизацію навмисно, і вони не перестануть.
Справжній браузер, який читає сторінку, а не скрипт, що очікує незмінну, справляється з цим набагато краще. Але проблема від цього не зникає. Зате він не приховує збоїв: коли вхід потребує тебе, він залишає вкладку відкритою й питає, а не записує тихий пробіл, про який ти дізнаєшся через кілька місяців.
Довша версія цього запитання, зокрема про те, де рішення справді за тобою, — на сторінці як це працює у розділі «Чи безпечно підпускати це до свого банку?».
Працює на твоєму власному комп’ютері. Плати стільки, скільки вирішиш, — хоч і нічого.